«Я все люблю в своїм краю: криницю, звідки воду п’ю,

Та повні гомону ліси, та дзвони срібної роси...

Я все люблю в своїм краю:

Найбільше матінку свою, ласкаву, радісну, єдину...

Люблю, як сонце, Батьківщину.»

(М. Сингаївський)

            На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить на південному заході Східно-Європейської рівнини – «проти сонця, головою до Чумацького Возу ( сузір’я Великої Ведмедиці), ногами до синього моря», як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, в якому степова волелюбність і непокірність поєдналася з європейською раціональною поміркованістю.

            Бути українцем – значить пишатися своєю Вітчизною. Красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбогатшою культурною спадщиною.

            Бути українцем – значить розбудовувати справжню незалежну державу і духовно «повертатися» у родину народів Європи, виконуючи заповітну ирію багатьох поколінь український патріотів.

            Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.

            Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з твердою вірою в її світле та величне майбутнє, у святість цієї прекрасної землі дає кожному українцеві, незалежно від того молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна !

                        Бути українцем – само по собі вищий прояв патріотичму. Письменники, що писали українською мовою у 20 столітті, які стали жертвами «розстріляного Відродження», - це теж патріотизм.

 Пропоную вам Топ-8 проявів патриотизму в Україні за останні 100 років. 

1. Небесна сотня

До 18 лютого їх було дев’ять. 18-21 лютого – 86. після, від травм, які були отримані під час лютневого протистояння, загинуло ще 17 чоловік. Дорослі чоловіки і зовсім ще діти, в основному – жителя ЗахідноїУкраїни, герої «Небесної сотні» назавжди залишуться з нами, а їхній подвиг і через століття  жителі нової України – незалежні  не від Росії, не від ЄС – будуть пам’ятати як величезний прояв патріотизму.

2. Військові в АТО

            Подвиг  реального часу. Наші знайомі, друзі, колеги, діти воюють на Донбасі на цілісність України. За даними ООН, до середини лмстопада 2014 року на сході України 4132 чоловіка загинули, а ще 10 тисяч – поранені. Насправді ці цифри значно вищі, і, якщо не відбудеться дивая. В майбутньому кількість жертв буде зростати.

3. Помаранчева революіця.

            У порівнянні з теперішніми подіями Помаранчева революція виглядає як дитячий садок. Протягом трошки менше двох місяців, поки вона тривала,  ніхто не помер. Але хто знає, стався би Євромайдан, якщо не було б революції 2004 року ? ( яка, до речі, почалася в 20-х числах листопада). Саме ті, хто тоді були підлітками, до 2014 р.  перетворилися в досвітчених революціонерів.

4. Революція на граниті

            Зараз нереально уявити, що таке було повстати в 1990 році, проти СРСР, де прошепотіти про щось українське було неможливо, а про прояв патриотизму і поготів. Революція на граніті, яка продовжувалася з 2 по 17 жовтня 1990 року на Майдані Незалежності, була поавністю організована силами студенства. На той момент вона не мала аналогів в Європі,  адже «оксамитові революції» С хідної Європи в 1989 –мк проводили зрілі політики. Частина вимог протестувальників була виконана  урядом, і саме ця подія мала колосальний вплив на те, що через 10 місяців, 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення Незалежності України. Доречі, серед учасників Революції на граніті були люди, які і нині ведуть активне політичне життя: Олесь Доній, Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Олег Тягнибок, Анжеліка Рудницька, В’ячислав Кириленко, Олександр Ірванець, Вахтанг Кіпіані та інші.

5. Українська повстанська армія.

            Вона виникла в 1943 році як бойовий підрозділ Організації українських націоналістів, під час Другої  світової війни. УПА була єдиною, яка воювала проти всіх виключно за незележність України. У полон ніхто не здавався живим – рівень самогубств серед учасників УПА був дуже високим. Великі бої між УПА під керівництвом Тараса Чупринки – Шухевича та радянськими військами розгорнулися в 1945-1947 роках. Аби зламати супротив, більшовики склали  окремий договір з Польщою і Чехословаччиною і спільними зусиллями нанесли ніщівний удар по українським повстанчим силам. Останні із доблесних вояків УПА вийшли з «криївок» лише у 1991 році.

6. Бій під Базаром.

            Частина другого Зимового походу Армій Української Народної Республіки, також відомого як «Листопадовий рейд», який пройшов у жовтні-листопаді 1921 року і став останньою спробою українських національних сил завоювати незалежність України в 1917-1921 роках. Активні дії повстанських загонів були направлені на те, аби неуможливити вивіз продовольства з України в Росію, і тим  самим врятували населення від голоду ( бо як раз зимою 1921-1922 років в Україні стався перший голодомог, спровокований більшовиками).  Бій під селом Базар Житомирської області стався 17 листопада 1921 року. В ході бою з більшовиками отримала поразку Волинська група Армій УПА під командуванням геренала –хорунжого Юрія Тютюнника ( у складі біля 1000 чоловік). Сили ворого у 40 разів були більші сил повстанців. «Червоні» вбивали виснажених, поранених бійців УНР. Сучасні історики вважають, що «Листопадовий рейд» не мав шансів на успіх, а був виключно проявом патриотизму.

7. Бій під Крутами.

            22 січня 1918 року Центральна Рада на Софійському майдані оголосила Четвертий Універсал, де Україну було проголошено незалежною державою. Аби відстояти цю саму незалежність, Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським відправила на фронт – Київ тоді з усіх боків  оточили більшовики – Студенський Курінь. У ньому було приблизно чотириста київських студентів, які  і пішли на перший і останній в своєму житті бій під Крутами 29 січня 1918 року, в 130 кілометрах від Києва. Бій з армією Муравйьова , яка мала чотири тисячі  бійців тривав п’ять годин. Всі українські бійці загинули ( або були взяті у полон і вбиті). І назавжди війшли в історію України як герої. Саме тому правда про бій під Крутаи десятиліттями замовчувалася, і тільки в 2006 році на залізничній станції Крути було відкрито Меморіал пам’яті героїв Крут. Вважається, що саме завдяки героїзму українських студентів під Крутами більшовиків вдалося затримати на декілька днів, що дало можливість тодішній українській владі підписати Брест-Литовський мирний договір. Правда, врятувало Україну від більшовиків це ненадовго...

8. Українські Січові Стрільці.

            УСС, або усуси – єдина українська національна воєнна формація у складі австро-угорської армії під час Першої світової війни. У складі УСС були добровольці ( в кількості 2 тисяч чоловік), які відгукнулися на заклик Головної української ради в серпні 1914 року. Січові Стрільці стали першими українськими військовими у Східній Європі після битви під Полтавою 1709 року, тому мали велике значення для  формування українського патриотизму. Саме УСС стали попередниками всіх  наступних патріотичних рухів в Україні.

Що таке патріотизм : особистий досвід

Святослав Вакарчук, музикант, лідер групи «Океан Ельзи».

«Патріотизм – це певною мірою суміш гордості і страху. Гордість за те, що твоя країна і ти персонально в ній досягнули, а також підсвідомий страх втратити ці досягнення. А ще - готовність за будь-яку ціну захищати її здобутки. Патріотизм має грунтуватися на реальних речах, він не може бути виключно емоційним. Країну люблять не за те, що ми в ній народилися, а за те, що вона зробила нас тим, ким ми є».

Дмитрий Гордон, журналист, писатель, общественный деятель

«Патриотизм (не путать с национализмом) – это любовь к своей Родине. Ну, это в целом. А говорить хотелось бы как раз о частностях. Любовь к своей семье, к друзьям – тоже. К местам, которые помнят тебя маленьким, и  к тем, где ты был счастлив. И. привязанность к любимой работе – это тоже патриотизм. И слезы после победы любимой футбольной команды, и последний ночной троллейбус. И первый снег, и багряно-красный закат. И запах вокзала. И спектакль с Богданом Ступкой, и домик Булгакова и еще много-много всего, без чего тебя нет. А еще патриотизм – это когда не бьют себя в грудь и обо всем выше перечисленном не кричат, а несут это все в себе, тихонько. Чтобы не расплескать…»

Ирина Довгань. Патриот из Донецкой области

«Патриотизм – любовь к своей земле и к своему народу. Патриотизм – это когда в сложной ситуации человек способен поставить интересы своей страны выше, чем свои.

Матеріали з електронного видання Гордон

                                                           До зустрічі ! Ваш Каштанчик

            

Інформацію, з якою я хочу з вами поділитися, я отримав ще в березні.

Але до сих пір я не можу усвідомити, як таке могло статися.

Не хочу коментувати статтю «Автодафе для Карлсона, Дюймовочки і Тома Сойєра»

з «Голосу України», читайте та аналізуйте самі

            Міністерство освіти Російської Федерації видало указ вилучити з бібліотек цілу низку дитячих книжок, у тому числі «Малюк і Карлсон» Астрід Ліндгрен, «Дюймовочка» Ганса Крістіана Андерсена, «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена і навіть мила серцю кожного росіянина «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна.

            Районним відділам освіти надано право складати списки «шкідливих літературних творів», заборонених книжок, а школярам читати ці книжки.

Мало того: чудові книжки взагалі викинули з бібліотек на смітник. Про це розповів журналістам радник президента Путіна Володимир Толстой, праправнук і директор музею-садиби Льва Толстого в Ясній Поляні. За його словами, м’яко кажучи, перестаралися із законом «Про захист дітей від інформації, що заподіює шкоду їхньому здоров’ю і розвитку».

            На кожну заборонену книжку є конкретне роз’яснення. Наприклад, чиновники з Іркутська додали до списку заборонених книг такі коментарі: «Карлсон, який живе на даху» Астрід Ліндгрен: заборонити цілком. Підстава: книга заперечує сімейні цінності, формує у дітей неповагу до батьків і людей похилого віку». «Пригоди Тома Сойєра й Геккальберрі Фінна» Марка Твена, заборонити цілком; це книжка, що спроможна викликати в дітей бажання займатися бродяжництвом». Хоча з Томом Соєйром усе зрозуміло. Він пацан з Америки, а для Росії США сьогодні – ворог номер 1 !. У чому ж завинила маленька Дюймовочка ? З’ясовується, вона не бажає трудитися, у неї багато наречений, а батьківщину вона змінила принца, який вочевидь живе не в Росії. «казку про золотого півника» Олександра Пушкіна вилучено із причин етичних. У сцені вбивства царя Дадона півником немає співчуття до жертви, пропаганда садизму».

            Ось що п ише мені (розповідає праправнут Льва Толстого) учителька: «На цьому тижні прийшли шестикласники.»Ви, - кажуть, - нам на позакласне читання задали «Тома Сойєра», а його в жодній бібліотеці  нам не дають. Що робити ?» Я пішла, переговорила з бібліотекарем. Вона відповіла: «Я ці книжки поки не викинула, а просто склала в купку і сховала».

            А що ж пропонують читати російським дітям чиновники ? Саратовське видавництво «Научная книга» випустила збірку віршів для дітей молодшого шкільного віку під назвою «Путінята». «Путінятами» автор книжки – поетеса Ірина Кононова – називає дітей захисників батьківщини й «дяді Путіна». Вона пропонує юним читачам вступити до  лав «путінят», створювати гуртки люителів Путіна за аналогією з радянськими гуотками жовтенят. Хоча, який Путін «дядя»? Ленін у 53 бувдідусь, а Путін у 63 – тільки «дядя». Нам усім здавалося, що сталінізм пішов у минуле. Але політичний авторитаризм Путіна став для Росії головним політичним тредном суспільного розвитку й неминуче призвів до тоталітаризму.

                                                                                 

Віктор Тимошенко Москва.

            Що ще можна додати ?   No comment…..

                                                                       Ваш Каштанчик

Ура! Ура! Ура! Нарешті настали літні канікули!

Відчуття свободи, шаленого щастя, усвідомлення того, що не треба рано прокидатися,

а можна, лежачи у ліжку, розпланувати весь свій день.....

           

  Звичайно, це все прекрасно, але сьогодні я хочу поспілкуватися не тільки з вами, але і  з вашими батьками. І розмова наша піде про заохочення  вас, шановні мої, до читання. Тому що на літні канікули  ви отримуєте список книг, які треба прочитати за літо. Не всім вам цього хочеться, але, але, але... 

            На,привеликий жаль, за останні п’ять років число людей, які практично не беруть до рук книжки, збільшилося з 27 % до 36 %.

          

  Я хочу нагадати вам, що люди, які читають книжки  завжди будуть керувати  тими, хто дивиться телевізор. Тому що  книга збільшує словниковий запас, розвиває фантазію, вчить спілкуватися, вчить виживати в цьому світі....

                        Згадайте Робінзона Крузо, який опинився на безлюдному острові і зміг там вижити завдяки знанням про рослини, тварин, про землеробство, будівництво.... До речі, саме книга Даніеля Дефо  займає перше місце  в рейтигну  популярних книги і перевидається  мільонними накладами.

          

  А тепер декілька уривків із знаменитої лекції письменника Ніла Геймана.

 Прочитайте і...подумайте..

«Простий спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити их читати і довести, що читання – це приємне дозвілля. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм прочитати їх.

Бібліотекар завжди знайде книгу, яка сподобається. І тоді ви зрозумієте, що читання само по собі – це насолода.Одного разу усвідомивше це, ви на шляху до постійного читання. Читання – це ключ. Слова зараз найважливіші, ніж будь-коли, ми досліджуємо світ з допомогою слів, а так як світ зісковзується  в світове павутиння, ми йдемо за ним, щоб спілкуватися і усвідомити те, що ми читаємо. Люди, які не розуміють один одного, не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкватися.... Художня проза – це щось, що ви виробляєте з літер абетки та знаків пунктуації, і ви, ви один, використовуєте свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навкруги чужими очима. Ви починеєте відчувати предмети, відвідувати місця і світи, при які б ми і не знали.

Література покаже вам інший світ, вона поведе вас туди, де ви ніколи не бували....Книги – це реально існуючі місця, не сумнівайтеся в цьому....Книги зможуть вам дати знання про світ, вони дають вам зброю, дають вам захист...

Мені  поталанило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можно було умовити відвести мене  бібліотеку по дорозі на роботу під час літніх канікул. Там були хороші бібліотекарі. Вони любили книги і любили аби їх читали. Їм подобпася хлопчик з великими очима, який любив читати. Вони говорили зі мною про прочитані книжки. Вони відносилися до мене як до звичайного читача – і це означало, що вони поважали мене. У 8 років я не звик, щоб мене поважали.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це щсвіта, це відпочинок, це доступ до інформації....

Бібліотеки – це брама в майбутнє. І дуже жаль, що по свьому світу ми бачимо, як місцеві влада розглядає закриття бібліотек як легкий засіб сберегти гроші, не розуміючи, что вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вони закривають браму, яка повинна бути відкритою.

Іншими словами, наші діти і онуки не так освічені, як ми, і їх менше, ніж нас. Вони менш здатні орієнтуватися у світі, розуміти його, вирішувати проблеми. Їх легше обманути і  заплутати, у них менше можливостей змінити свій світ, вони менше працелюбні.

Я вважаю, що у нас є відповідальність перед майбутнім. Відповідальність і зобов’язання перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, в якому вони будуть жити.  Ми всі – читачі, письменники, громадяни – маємо зобов’язання. Ми повинні підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їхнього закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки -  це означає -  ви не цінуєте інформацію, культуру, мудрість. Ви глушите голоси минулого і шкодите майбутньому.

Одного разу Алберта Енштейна запитали, як ми можемо зробити аби наші діти були розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви бажаєте аби ваші діти були розумними, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви бажаєте аби вони були ще розумнішими, читайте їм більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.

Я маю надію, що ми зможемо передати нашим дітям світ,  в якому вони будуть читати, і їм будуть читати, где вони будуть уявляти і розуміти....»

Що можна ще сказати ? Читайте, читайте, читайте.

І приходьте в мою улюблену бібліотеку !

           

До нових зустричей , ваш Каштанчик.

«Ми об’єднуємо не держави, ми об’єднуємо люднй...»

Жан Моне, перший  Президент European Coal and Steel Cоmmunity

 18 квітня 1951 року.

           

         

  Навесні 1950 року, через 5 років після закінчення Другої світової війни, давні й запеклі вороги були ще надто далекі від примирення: тінь холодної війни нависла над знекровленим континентом. Європа балансувала на краю безодні, новий воєнний конфлікт здавався неминучим. Але назрівала й громадська думка, розуміння того, що треба щось зробити, аби уникнути помилок минулого і створити запоруку тривалого миру між недавніми ворогами. Творцями й передвісниками цього миру стали троє видатних людей, політичних і громадських діячів, яких Європі пощастило на той час мати в своєму „активі”: французи Жан Моне і Роберт Шуман та німець Конрад Аденауер. Ворожнеча і суперництво між Францією та Німеччиною багато віків було головною причиною більшості конфліктів в Західній Європі і ставали на перешкоді об’єднання континенту.

       

   
 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман проголосив в Парижі свою знамениту Декларацію, в якій закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни передати управління вугілля та сталі – тобто галузями промисловості, які на той час складали основу військової потужності держави – єдиному наднаціональному органу. Внаслідок такого об’єднання ключові ділянки військової промисловості мали перейти під спільний контроль, що унеможливлювало підготовку окремої країни до нової війни. Концепцію такого об’єднання розробив Жан Моне – „людина миру”, який відіграв значну роль у звільненні Франції й Європи від фашистів.  Вона дістала цілковиту підтримку відомого адепта „Сполучених Штатів Європи”, канцлера Федеративної Республіки Німеччини Конрада Аденауера.

            Отже, відлік почався 9 травня 1950 року. Саме тому на Міланському саміті 1985 року було вирішено встановити на цей день офіційне свято – День Європи.

            Європейським союзом називають спілку країн, котрі об’єдналися  на добровільних засадах з метою європейської інтеграції. Коло цих країн постійно розширюється. Нещодавно до Союзу входили Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція; в 1973 році до ЄС приєдналися  Данія, Ірландія та Велика Британія; в 1981 до ЄС приєдналася  Греція; в 1886 -  Іспанія і Португалія; в 1995 -  Австрія, Фінляндія, та Швеція. А на початку 2004 року до нього прийняли Угорщину, Кіпр, Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію, Чехію, та Естонію. 1 січня 2007 року до них приєдналися Болгарія та Румунія. У 2005 році Хорватія, Туреччина та Македонія розпочали переговори щодо вступу.

            Європейський Союз має власну символіку. Його синій прапор з колом із золотих зірок у центрі затверджено у 1986 році. Історія створення прапору починається в 1955 році . Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі.. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника , тоді як коло є ще одним символом  єдності. А гімном обрано „Оду радості” Людвіга Ван Бетховена. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії , яку композитор написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику „Оду радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв Бетховен...

            Маю надію, що і Україна займе достойне місце у  Європейському Союзі.

            А тепер трішечки  розважимося. Перевірте свої  знання.

• Яка країна вважається музичною столицею Европи ?
• Хто винайшов саксофон ?
• Які країни подарували світові Едварда Гріга, Антоні Дворжака, Джузеппе Верді ?
• В яких містах Европи проводять три найбільші кінофестивалі ?
• Назвіть роман В. Гюго, який започаткував захоплення готичною архітектурою ?
• День дитячої книги – 2 квітня – світкується у день народження видатного письменника, як його ім’я ?
• Через які ворота в’їхав до Парижу д’Артаньян ?
• Що об’єднує двох великих норвежців Едварда Гріга та Генріха Ібсена ?
• Кого називали «королем вальсу» ?
• Яку країну зобразив В. Шекспір у своїх творах «Багато галосу даремно» та «Приборкання норовливої» ?

Смачні інформцікавинки

• Найпопулярніша шведська їжа «Спокуса Янссона» виготовляється із суміші цибулі й анчоусів, які кладуться між широкими шарами нарізної картоплі. Зверху блюдо заливається сметаною і  запікається до золотистого кольору.

• За деякими підрахунками, в Німеччині виробляється понад 1500 видів ковбас. В кожному регіоні роблять свою особливу, яку часто продають на вулицях з булочкою та гірчицею.

• Спагетті по-болонські, страва з міста Болонья, представляє із себе відварені спагетті, які змішують з м’ясом та томатним соусом. Спагетті – один з найвідоміших видів макаронних виробів. В кожній області Італії надають перевагу різним видам спагетті та спеціальним соусам для них.

• Данські булочки – це солодкі здобні булочки, які зроблено з листового тіста й покрито глазур’ю. Данці їдять їх зранку і запивають міцною кавою. Данські булочки улюблені ласощі в багатьох країнах світу.

           

                                              

З Днем Європи, дорогі друзі !

Ваш Каштанчик.

           

Привіт!  В сучасному світі нас оточує так багато техніки,  

без якої ми не мислимо своє існування.

Але дуже рідко людина замислюється кому вона зобов’язана появою

того чи іншого приладу.

Слухаючи радіо ми рідко згадуємо Попова,  коли вмикаємо світло – Едісона, коли їдемо на машині – не дякуємо Форду...

У наш час нікого не здивує політ у  повітрі.

Одразу на думку спадають літаки, гелікоптери, ракети

А чи знаєте ви, що :

-                     Реактивний літак було винайдено 1887 року київським інженером Ф. Гершвендом. Проект  було надісланий до Петербурга, але не дістав підтримки.

-                     Перші в світі надпотужні багатомоторні літаки «Російський вітязь» (1913 р.) та «Ілля Муромець» (1914 р.) були сконструйовані І. І, Сікорським, членом Київського товариства повітроплавання.

-                     Перший пасажирський літак – чотиримісний «К-1» - був створений конструкторським бюро на чолі з К. О. Калініним і збудований на київському заводі «Ремповітря» у 1925 році.

-                     Перший вантажний літак АН-8 з двома турбогвинтавими двигунами вперше піднявся в повітря на авіазаводі в Києві у 1955 році.

-                     Найбільший у світі літак – «Мрія»(АН-255) створений у Київському конструкторському бюро ім. Антонова. Він піднімає вантаж вагою 250 тонн і може подолати відстань 45000 км зі швидкістю 700-850 кілометрів  на годину.

-                     Перший в Україні цивільний дирижабль м’якої конструкції «Київ» збудував у 1911 р. Ф. Андерс у Києві.

-                     Перший вітчизняний гелікоптер було сконструйовано в 1946 р. у Києві.

-                     Перша в історії авіації «мертва петля» - одна з найскладніших фігур пілотажу – була здійснена П. Нестеровим – засновником теорії і практики вищого пілотажу. Це сталося 27 серпня 1913 року над Сирецьким аеродромом у Києві.

-                     Найбільший в Україні аеровокзал побудований у Борисполі поблизу Києва у 1964 році.

-                     Перший авіаційний завод  в Україні – «Ремповітря» - засновано у 1920 році в Києві.

Відчуваєте гордість за своє місто , за свою країну ?

До зустрічі ! Ваш Каштанчик

З весною !  Сьогодні я хочу познайомити вас з моїм улюбленим київським музеєм –

Музеєм ім. Богдана і Варвари Ханенків.

 Недарма Богдан Іванович говорив : « У Петербурзі є «Ермітаж», у Москві – «Третьяковська галерея», і я хочу аби в Києві також був музей!»

Це мій маленький «домашній» музей - Ермітаж в мініатюрі - де  дуже затишно і комфортно.

        

    Історія музею почалася з весільної подорожі. Захопленим очам молодят відкривалися Рим, Венеція, Болонья, Флоренція, Неаполь... холодна тиша музеїв і галерей: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Ботічеллі, Тінторетто.

            Мистецькі аукціони, які бувають лише в Італії, де можна купити  полотна майстрів, чиї імена звучать велично і урочисто.. Так починалося не тільки не тільки їхнє подружнє життя. Так починалася велика справа їхнього життя.

            Ханенки не просто збирали колекцію творів мистецтва, вони жили цим зібранням Для Богдана Івановича та Варвари Миколаївни Музей ( саме так, з великої літери завжди писав Ханенко) був життєвим  середовищем і в духовному і фізичному сенсі.

            Будинок на Терещенківській,15 побудовано у 1880-х  роках і саме він будувався як архітектурне доповнення  художніх цінностей, що мешкали у ньому.  Зовні він нагадує італійське палаццо. В середині – поєднання стилів різних історичних епох. Інтер’єр кожного приміщення – дерев’яні деталі та оздоблення стін, роспис стель, вітражі, художній паркет – створювали фон і в той же самий час працював самостійно. До того ж багато речей в інтер’єрі були  автентичними. Італійській камін ХУ століття, церковні крісла ХУІ-го , брюссельські шпалери, французькі меблі ХП-ХШ століть, дзеркала, шафи, світильники. Все було органічно пов’язане між собою та експонатами.   

            Кожний сантиметр в будинку Варвари та Богдана Ханенків був підпорядкований Музею. Господарі створювали свій особистий світ, в якому уміщалися свідки минулго всіх часів і народів.

            Поповнюючи свлю колекцію, Ханенко ніколи не жалів коштів на придбання художніх торів.             Траплялися і випадкові щасливі  знахідки. Однією з них був натюрморт іспанця Сурбарана «Посуд та млинок для шоколаду» (1640 р.) Він знайшовся серед старого непотрібу на горищі московського багатія Малютіна. Господарю весь непотріб дістався від попереднього хазяїна будинку, і він збирався  здихатися від картин, щоб не заважали. Ханенко не роздумуючи погодився купити весь той «хлам». Окрім натюрморта Сурбарана тут було ще декілька картин голландських художників. Це був той рідкісний випадок, зоряна година, про яку мріє кожний колекціонер....  Так створювався Музей... 

 ...В своєму заповіті Богдан Іванович передавав всю свою колекцію місту Києву і поставив лише одну вимогу – Музей повинен носити ім’я Ханенко. Варвара Миколаївна виконала заповіт свого чоловіка. В буремні роки революції, громадянської війни, зміни влади у місті Києві, дружина Ханенка відкидала будь-які пропозиції щодо  продажу чи вивозу колекції на межі України...

 ...Коли в місті встановилася радянська влада «експлуататорку» Варвару Ханенко виселено з її власного будинку. Останні місяці свого життя вона прожила в комірчині покоївки Дуняші. Народна влада навіть відмовила у праві на продовольчий пайок...

В грудні 1923 року, вже після смерті Варвари Миколаївни, Всеукраїнська Академія наук отримала листа від Головпрофосвіти: «Научный Комитет, находя наименование Музея Искусств  ВУАН  (имени Ханенко) неподходящим ввиду отсутствия за Ханенко революционных заслуг, связанных так или иначе со служением пролетарской культуре, просит Академию не отказать озаботиться изысканием более соответствующего лица из числа революционных и культурно-просветительских пролетарских деятелей последнего времени  для наименования бывшего музея имени Ханенко более соответствующим образом». Загальні збори  не заперечили, але  «более соответствующего лица» не стало шукати, а пішло на компроміс: просто «Музей мистецтв при Академії наук».

Та час все розставив по місцях... І в Києві є Музей подружжя Ханенків !

«Картини живуть у світі людей. І не тільки люди впливають на їхні долі, а й навпаки. І з усього того народжується історія. Добре, якщо ми її знаємо. Бо, знаючи історію, - знаємо себе»

                                                                                                          ( М. Слабошпицький)

Бувайте, ваш Каштанчик !