Привіт!  В сучасному світі нас оточує так багато техніки,  

без якої ми не мислимо своє існування.

Але дуже рідко людина замислюється кому вона зобов’язана появою

того чи іншого приладу.

Слухаючи радіо ми рідко згадуємо Попова,  коли вмикаємо світло – Едісона, коли їдемо на машині – не дякуємо Форду...

У наш час нікого не здивує політ у  повітрі.

Одразу на думку спадають літаки, гелікоптери, ракети

А чи знаєте ви, що :

-                     Реактивний літак було винайдено 1887 року київським інженером Ф. Гершвендом. Проект  було надісланий до Петербурга, але не дістав підтримки.

-                     Перші в світі надпотужні багатомоторні літаки «Російський вітязь» (1913 р.) та «Ілля Муромець» (1914 р.) були сконструйовані І. І, Сікорським, членом Київського товариства повітроплавання.

-                     Перший пасажирський літак – чотиримісний «К-1» - був створений конструкторським бюро на чолі з К. О. Калініним і збудований на київському заводі «Ремповітря» у 1925 році.

-                     Перший вантажний літак АН-8 з двома турбогвинтавими двигунами вперше піднявся в повітря на авіазаводі в Києві у 1955 році.

-                     Найбільший у світі літак – «Мрія»(АН-255) створений у Київському конструкторському бюро ім. Антонова. Він піднімає вантаж вагою 250 тонн і може подолати відстань 45000 км зі швидкістю 700-850 кілометрів  на годину.

-                     Перший в Україні цивільний дирижабль м’якої конструкції «Київ» збудував у 1911 р. Ф. Андерс у Києві.

-                     Перший вітчизняний гелікоптер було сконструйовано в 1946 р. у Києві.

-                     Перша в історії авіації «мертва петля» - одна з найскладніших фігур пілотажу – була здійснена П. Нестеровим – засновником теорії і практики вищого пілотажу. Це сталося 27 серпня 1913 року над Сирецьким аеродромом у Києві.

-                     Найбільший в Україні аеровокзал побудований у Борисполі поблизу Києва у 1964 році.

-                     Перший авіаційний завод  в Україні – «Ремповітря» - засновано у 1920 році в Києві.

Відчуваєте гордість за своє місто , за свою країну ?

До зустрічі ! Ваш Каштанчик

З весною !  Сьогодні я хочу познайомити вас з моїм улюбленим київським музеєм –

Музеєм ім. Богдана і Варвари Ханенків.

 Недарма Богдан Іванович говорив : « У Петербурзі є «Ермітаж», у Москві – «Третьяковська галерея», і я хочу аби в Києві також був музей!»

Це мій маленький «домашній» музей - Ермітаж в мініатюрі - де  дуже затишно і комфортно.

        

    Історія музею почалася з весільної подорожі. Захопленим очам молодят відкривалися Рим, Венеція, Болонья, Флоренція, Неаполь... холодна тиша музеїв і галерей: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Ботічеллі, Тінторетто.

            Мистецькі аукціони, які бувають лише в Італії, де можна купити  полотна майстрів, чиї імена звучать велично і урочисто.. Так починалося не тільки не тільки їхнє подружнє життя. Так починалася велика справа їхнього життя.

            Ханенки не просто збирали колекцію творів мистецтва, вони жили цим зібранням Для Богдана Івановича та Варвари Миколаївни Музей ( саме так, з великої літери завжди писав Ханенко) був життєвим  середовищем і в духовному і фізичному сенсі.

            Будинок на Терещенківській,15 побудовано у 1880-х  роках і саме він будувався як архітектурне доповнення  художніх цінностей, що мешкали у ньому.  Зовні він нагадує італійське палаццо. В середині – поєднання стилів різних історичних епох. Інтер’єр кожного приміщення – дерев’яні деталі та оздоблення стін, роспис стель, вітражі, художній паркет – створювали фон і в той же самий час працював самостійно. До того ж багато речей в інтер’єрі були  автентичними. Італійській камін ХУ століття, церковні крісла ХУІ-го , брюссельські шпалери, французькі меблі ХП-ХШ століть, дзеркала, шафи, світильники. Все було органічно пов’язане між собою та експонатами.   

            Кожний сантиметр в будинку Варвари та Богдана Ханенків був підпорядкований Музею. Господарі створювали свій особистий світ, в якому уміщалися свідки минулго всіх часів і народів.

            Поповнюючи свлю колекцію, Ханенко ніколи не жалів коштів на придбання художніх торів.             Траплялися і випадкові щасливі  знахідки. Однією з них був натюрморт іспанця Сурбарана «Посуд та млинок для шоколаду» (1640 р.) Він знайшовся серед старого непотрібу на горищі московського багатія Малютіна. Господарю весь непотріб дістався від попереднього хазяїна будинку, і він збирався  здихатися від картин, щоб не заважали. Ханенко не роздумуючи погодився купити весь той «хлам». Окрім натюрморта Сурбарана тут було ще декілька картин голландських художників. Це був той рідкісний випадок, зоряна година, про яку мріє кожний колекціонер....  Так створювався Музей... 

 ...В своєму заповіті Богдан Іванович передавав всю свою колекцію місту Києву і поставив лише одну вимогу – Музей повинен носити ім’я Ханенко. Варвара Миколаївна виконала заповіт свого чоловіка. В буремні роки революції, громадянської війни, зміни влади у місті Києві, дружина Ханенка відкидала будь-які пропозиції щодо  продажу чи вивозу колекції на межі України...

 ...Коли в місті встановилася радянська влада «експлуататорку» Варвару Ханенко виселено з її власного будинку. Останні місяці свого життя вона прожила в комірчині покоївки Дуняші. Народна влада навіть відмовила у праві на продовольчий пайок...

В грудні 1923 року, вже після смерті Варвари Миколаївни, Всеукраїнська Академія наук отримала листа від Головпрофосвіти: «Научный Комитет, находя наименование Музея Искусств  ВУАН  (имени Ханенко) неподходящим ввиду отсутствия за Ханенко революционных заслуг, связанных так или иначе со служением пролетарской культуре, просит Академию не отказать озаботиться изысканием более соответствующего лица из числа революционных и культурно-просветительских пролетарских деятелей последнего времени  для наименования бывшего музея имени Ханенко более соответствующим образом». Загальні збори  не заперечили, але  «более соответствующего лица» не стало шукати, а пішло на компроміс: просто «Музей мистецтв при Академії наук».

Та час все розставив по місцях... І в Києві є Музей подружжя Ханенків !

«Картини живуть у світі людей. І не тільки люди впливають на їхні долі, а й навпаки. І з усього того народжується історія. Добре, якщо ми її знаємо. Бо, знаючи історію, - знаємо себе»

                                                                                                          ( М. Слабошпицький)

Бувайте, ваш Каштанчик !

                                                                                                               

                                                                                                                                             

Цікавий місяць - Лютий.

Вітаю вас з останнім місяцем зими – лютим.

Лютий – цікавий місяць. Хто народився 

29 лютого, можуть вважати себе «обкраденими».

Лише один раз у чотири роки іменинник може відсвяткувати день свого народження.

 Ви здогадалися – йдеться про високосний рік.

           

          

  Історія його виникнення давня і цікава. У глибокій давнині у багатьох народів рік, згідно з сонячним календарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, наприклад, 355 днів, у єгиптян – 365 днів. Щоб усунути цю розбіжність Юлій Цезар у 46 році до н.е. за допомогою астронома Созігена запровадив, так званий, Юліанський календар, який мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки набігав «зайвий» день, який долучали до останннього місяця року. Ним був лютий. Так утворився високосний рік. Але ця система виявилася недосконалою. Щодоби залишалися поза обліком 11 хв. 14 сек., котрі через кожні 128 літ утворювали додатковий рік. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята.

            І от Папа Римський Григорій ХII у 1528 році ( на цей день неточність становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 ( тобто: 1600 р., 2000 р.) таким чином, середня тривалість у Григорианському календарі довша за справжню лише на 26  сек. Цим літочисленням ми  користуємося й нині.

            Але є одна обставина, на якій я мушу зупинитися. Всі ви знаєте, що останній зимовий місяць, окрім високосного, має 28 днів. Але за царювання Юлія Цезаря він , проте, був довшим. Саме в цей час Цезар провів реформу календаря і на свою честь перейменував квінтиліс в«Юліус» ( липень), віддавши «власному» місяцю найбільшу кількість днів –  31. пройшов час. Трон римського імператора зайняв Август, онук племінника Цезаря. Його персону сенат вирішив також ознаменувати іменним місяцем. І ось секстиліс перемейновують на «Август» (серпень). Але ж цей місяць мав 30 днів, з чим не міг змиритися живий імператор. Він самочинно видав новий реформаторський наказ – додати до «свого» місяця одну добу, щоб зрівнятися з липнем. Відтак два сусідні місяці, усупереч логіці, мають однакову кількість днів. Імператорська самозакоханість перемогла, але симетрія календаря порушилась. Адже день, якого взяв собі Август, зробив лютий коротшим, бо саме від нього було взято цілу добу....

            Традиційно високосні роки вважалися нещасливими, і їхній прихід спонукав селян остерігатися природних катаклізмів – повіней, землетрусів, масових хвороб, недороду тощо. В багатьох давніх літописах фіксуються випадки, коли люди чекали навіть «кінця світу» чи «страшного суду».

Такі передбачення, очевидно, не випадкові. На сьогодні вже досліджено, що найбільша сила сонячної активності,  котра негативно впливає на стан усіх живих  організмів, припадає на високосні літа. Спостережливі пращури і підмітили цю особливість. Отже, лютий є найкоротшим за кількістю днів місяцем. Тому й вирішили регулювати, завдяки високосним рокам, «недосконалість» календаря.

І один раз на 4 роки на 29 лютого припадає День Касіяна, і вважається він нещасливим днем. В народі говорять, що Касіян спонукає на нестачу кормів і падіж худобі. Невипадково ж на похмуру казали: «Чого ти Касіяном дивишся ?», бо він символізував сердитого і немилосердного чоловіка з кудлатими бровами, довгими віями, який нікого не бачить на протязі трьох літ. Четвертого року вії піднімаються і зле тому, на кого він подивиться: якщо не людей – їм горе, якщо на худобу – падіж.  ( він не нагадує вам  Вія  М.В. Гоголя ?)

Люди в цей день не вставали з ліжка до схід сонця і не виходили на вулицю, щоб Касіян не глянув своїм оком.....

Цікаво ? Читайте книжки про українські  народні свята та звичаї.

                                  

До Зустрічі. Ваш Каштанчик.

Знайомство

Привіт! Мене звуть Каштанчик, мій прапрадід старий Київський Каштан, багато розповідав мені цікавих історій про наше місто, наш район.

Я хочу поділитися цією інформацією з вами,

користувачі, моєї улюбленої бібліотеки ім. М.М . Коцюбинського для дітей.

Отже, раз на місяць, у рубриці «Київськи замальовки»

ми обов’язково будемо зустрічатися з вами, бо у мене в кошику багато цікавих і незвичайних історій....

           

А почнемо  зі «смачної інформації», бо Новий рік – це не тільки чарівне, а ще й  і смачне свято. Отже :

«Київський торт» - символ не тільки Києва, але і України. Кожен день гості нашого міста, відїжджаючи із Києва, везуть з собою частинку української культури – «Київський торт».

 Існує версія, що торт з’явився на фабриці ім. Карла Маркса ( сьогодні це Київська кондитерська  фабрика Roshen) в 1956 році через помилку кондитерів.

 Одного разу вони, як завжди, підготували для бісквіту партію яєчного білка, але забули вчасно заховати її в холодильник. Щоб прикрити помилку колег, наступна зміна вирішила зробити торт з того, що вийшло. Костянтин Петренко, тодішній  начальник бісквітного цеху і не здогадувався, що хрумкі коржі із затвердівшої піни з кремом назвуть «Київським» тортом, який стане одним з національних символів. Саме з тих пір автором рецепту «Київського» торта вважають Костянтина Петренка.

Офіційна версія: історію про те, що «Київський» торт з’явився як наслідок помилки, зараз на фабриці називають лише цікавою легендою. Кондитери цілеспрямовано трудилися над винаходом незвичайного рецепта. А знайти його вдалося в 1956 році. Запантентували винахід в 1973 році.

Котлети по-київськи.

Французи стверджують, що рецепт цієї котлети було вивезено із Франції  до Росії за часів правління імператриці Елизавети, яка послала до Франції молодих людей для навчання кулінарній справі.

Так, за версією французів, котлета потрапила до Києва. У  них  вона називається «де-волляй». Придумав ці котлети французький кухар Ніколя Апперт. Після війни 1812 року, коли все французьке вийшло з моди, котлети перейменували у «михайлівські»,тому, що стверджували : ці котлети придумав російський кухар в одному з ресторанів, який знаходився неподалік  від Михайлівського палацу в Санкт-Петербурзі.

Після революції рецепт був практично забутий, але він зберігся на Україні. В 1947 році один з київськиї кухарів вирішив використати цей рецепт і дав  нову назву – «Котлети по-київські».

            «Українский» хліб.    

        

            Цей хліб, який так смакує киянам, має свої особливості, хоча рецепт його дуже простий (мука житня і пшенична в рівних частинах, молочна сироватка, сіль і вода).

 Вся складність – у випечці, яка триває 8 годин, і особливій заквасці.Хлібзавод отримає таку закваску із Музею чистих культур приблизно один раз на рік. При її використанні кожний раз 2/3 йде на випічку, а 1/3 на відтворення наступної порції. Так постійно підтримується жива закваска.

Кисломолочні бактерії закваски виробляють вуглекислий газ, який виконує роль підйомної сили, роблячи м’якуш пухким і пористим. Ці бактерії виробляють речовини, які надають особливий аромат і смак українському хлібу.

Смачного !

                                                                                   До зустрічі, ваш Каштанчик!